Зразу до теми... А що, якщо це - абсолютно різні бойові мистецтва?

Добре відомо, що карате, умовно кажучи, ділиться на японське та окінавське. Насправді підстав для класифікації більше, просто це - найвідоміше. Начебто, все логічно. Окінавці створили карате, японці його оцінили, прийняли, і допрацювали. Але ось питання. Початкове бойове мистецтво, і те, що вийшло на виході - це точно одне й те саме? Давайте розбиратися послідовно.

З Китаю - на Окінаву.

Китай (особливо його прибережні провінції) здавна мав тісний зв'язок з Окінавою. Величезну імперію й острівну державу пов'язували дипломатичні, торговельні та інші відносини. В обидва боки йшла активна міграція населення. З огляду на це, окінавці не могли не звернути увагу на розвинені системи бойових мистецтв, якими славився Китай. У його південних провінціях були популярні такі стилі, як Кулак дракона, Кулак тигра, а також ціле сімейство "журавлиних" стилів. Це були старі школи з величезним, ретельно продуманим арсеналом технік. Саме ці напрямки були помічені окінавцями, і покладені в основу майбутнього карате.

На Окінаві.

Навчившись у Китаї (або у себе на батьківщині від китайських переселенців) азам кулачного бою, окінавці почали їх творчо переосмислювати. Вони комбінували, перемішували стилі, і додавали в них свою техніку. Щоправда, питання про співвідношення місцевої, окінавської техніки та китайської, досі залишається відкритим. Воно коливається від дослідника до дослідника. Крім того, є думка, що "місцева техніка" ТО-ТЕ - це теж китайська, тільки перейнята набагато раніше.

Зрозуміло, окінавці, найчастіше, не могли похвалитися досконалим вивченням будь-якої з китайських шкіл кулачного бою. Як правило, справа обмежувалася фундаментом, основами. Хоча бували й винятки: Уечі Канбун, засновник стилю Уечі-рю, за роки життя в Китаї пройшов ґрунтовне навчання, і про нього не можна було сказати, що він лише нахапався вершків.

Спочатку, в Уечі-рю карате було всього лише три ката. А в тому ж Білому Журавлі, покладеному в основу цього стилю карате, формальних комплексів набагато більше.

Однак, окінавці розуміли кулачний бій по-своєму. Витончена естетика китайських шкіл обійшла їх стороною. Їхнє мистецтво було простіше, грубіше, прямолінійніше. Я аж ніяк не стверджую, що це погано. Кожен, що називається, вибирає по собі. Жителі Окінави побачили китайське мистецтво кулачного бою саме таким. І в такому вигляді воно чудово підходило для їхніх цілей. Простота і жорсткість, наклалися на суворе загартування тіла, і шліфувалися багаторазовим повторенням техніки. 

Як підсумок, ми маємо флагманів окінавського карате - Уечі-рю, Годзю-рю, Сьорін-рю..тощо. Як характерний приклад окінавського карате, я б додав ще й Мотобу-рю. Всі перераховані вище школи мають яскраво виражений прикладний аспект, вони надзвичайно жорсткі, і ставлять собі за мету перемогу над противником методом тотального тиску. Як кажуть майстри Уечі-рю: "Очі ясні, руки швидкі", що означає принцип ведення бою на ближній дистанції з великою кількістю швидкісних ударів.

З Окінави - до Японії.

Бувши офіційно частиною Японії, Окінава, за фактом, була бідною околицею, життя в якій не дотягувало до рівня багатих міст метрополії. Це штовхало окінавців на переїзд у пошуках кращої долі. Шукали удачі й майстри бойових мистецтв. Не з першої спроби, але їм це вдалося. Не будемо зараз детально зупинятися на розповіді про те, як Гітін Фунакосі, наполегливо намагався вразити своїм мистецтвом японців. Відомо, що в підсумку це в нього вийшло. І, до речі, його успіху мимоволі послужив "заклятий друг" - Мотобу Тьокі (засновник Мотобу Рю), який сповідував зовсім інші принципи. У підсумку, карате домоглося-таки визнання. А заодно, отримало свою назву, і нинішній вид.

Ставши японським, карате стало потрохи втрачати зв'язок зі своїм окінавським корінням. Воно збагачувалося новими методами та техніками, чому сприяла спортивна наука і медицина, що швидко розвивалася. Недарма серед майстрів було багато освічених людей - лікарів і педагогів. Було взято чіткий курс на спорт. Ті ж із майстрів, кому це не подобалося, вважали за краще зберегти своє мистецтво, як метод морального виховання. Одним словом, карате стало дуже мало нагадувати те бойове мистецтво, яке прийшло з Окінави. Зрозумійте мене правильно: я в жодному разі не критикую японське карате. Зміни, що відбулися, - це ні добре, і ні погано. Це просто даність.

Карате Японії та Окінави. Що спільного, чим різняться.

Власне, спільне у них одне - походження та історія. А ось решта... Карате Окінави і Японії різняться настільки, що впору і називати їх по-різному. Не можна ж вважати їх єдиним бойовим мистецтвом лише тому, що і там, і там б'ють руками й ногами. Якщо так міркувати, то і корейське Тхеквондо, і французький Сават - теж можна зарахувати до карате: ну, а що - адже там теж б'ють! Що, звичайно ж, повний абсурд.

Технічно, окінавське карате - це щільний, жорсткий, ближній бій. Завдання, найчастіше, аж ніяк не спортивні. У бою перевага віддається ударам кулаками, долонями, ліктями, пальцями, колінами. Ногами теж б'ють, але - невисоко. Присутні захоплення, поштовхи, звалювання, підсічки, кидки. Вищесказане стосується провідних стилів окінавського карате - Годзю-рю, Уечі-рю, Сьорін-рю... Жорсткому ближньому бою надавав перевагу і Мотобу Тьокі, який став засновником стилю Мотобу-рю.

Японські стилі, з огляду на велику кількість і різноманітність, важко привести до одного знаменника. Однак у багатьох стилях присутні низькі широкі стійки, потужні прямолінійні удари руками, а також - робота ногами по верхньому рівню. Про різноманітність було сказано невипадково: важко знайти точки дотику між Сьотоканом, Кіокушином, і Вадо-рю. Але ж ці стилі разом із Сіто-рю і японською гілкою Годзю-рю входять до числа найбільших напрямків японського карате.

Японські стилі - це спорт, причому, найрізноманітніший: шкільний, масовий, професійний. На Окінаві ж до цього аспекту карате ставляться з прохолодою. Ні, турніри, звичайно ж, проводяться. Але це, швидше, не самоціль, а спосіб заявити про себе.

Окінавське карате тісно пов'язане з Кобудо, а японське воліє сповідувати принцип "порожньої руки". Цікаво, що зі зброєю в окінавському працюють навіть у тих стилях, які спочатку обходилися без цього.

Окинавське карате - це більше про індивідуальний підхід і невеликі групи учнів. Японське віддає перевагу масовості, і багатолюдності. Можливо, так не скрізь, але загальний аспект такий.
І чому ж, після всього цього, окінавське і японське карате вважається одним і тим самим бойовим мистецтвом?

У мене немає відповіді на це запитання. Мені здається, термін "карате" більш доречний до окінавського бойового мистецтва, а японські напрямки можна називати за їхнім "стильовим" ім'ям: Сьотокан, Кіокусін, Кюдо і т. д. Зрештою, є ж у Японії інші єдиноборства, з розвиненою ударною технікою - наприклад, Намбу-до, і Сьоріндзі-кемпо.

-------------------------------------
Підтримати ONAMI DOJO: МоноБанка