Як випливає з заголовка, я – переконаний прибічник жіночого будо. Про деталі поговоримо нижче, але поки я розгляну основний аргумент противників цієї зайнятості.

Головний аргумент противників жіночого будо.

Він звучить так. Жінка, у принципі, не здатна захиститися від нападу чоловіка. Немає сенсу давати їй таку ілюзію. Більше того: тренування змусять бути безтурботнішою і впевненішою, що може призвести до небезпечних наслідків. Тренуючись дівчина, зовсім марно повіривши в свої сили, ризикує віддати опір, і наслідки цього кроку будуть набагато гірше, ніж покірне виконання вимог злочинця.
жіноче карате, жінки в карате, про жінок в карате

Чому ці слова не варто брати до уваги.
На перший погляд, все звучить досить логічно, але якщо добре подумати, то ці слова не мають під собою реального обґрунтування. Проще кажучи, це спотворення дійсності, перекручення фактів. Розберімо по черзі.

По-перше, частіше всього так кажуть ті, хто не працював з прекрасною статтю і не знають на що вони здатні.

По-друге, робота з дівчатами дійсно відрізняється від тренувань чоловічої частини людства і цей метод потрібно знати, а також докладати сили та терпіння. Не кожен чоловік погодиться врахувати дівчину водити авто, так само і з карате. Тепер розкладемо по поличках.

«Жінка не здатна перемогти чоловіка».
Перемогти, або захиститися? Це дуже важливий момент.
Можна сказати – кутовий камінь всієї філософії жіночого самозахисту. Перемогти – так, найімовірніше, не вийде. Але дозвольте: у реальному житті ніхто і не чекає красивої перемоги за очками або ефектним нокаутом, суддівського рішення, верхньої сходинки п'єдесталу, і іншого. За цим ділом йдуть у спорт. А завдання жінки, яка стала об'єктом нападу – не перемогти, а захиститися, відбитися, за будь-яку ціну не дати завдати собі шкоди або мінімізувати її. Різницю – відчуваєте?

Їй абсолютно байдуже, якими засобами буде досягнута ця мета. Також абсолютно неважливо, признає чи ні агресор свою поразку. Завдання представниці прекрасної статі полягає в тому, щоб за будь-яку ціну нейтралізувати загрозу, позбутися від небезпеки або намагатися дістатися до місця, де їй можуть допомогти. А як це буде зроблено – питання досвіду, ситуації та психологічної підготовки.

«Заняття бойовими мистецтвами дадуть хибну впевненість у своїх силах».
Деякі чомусь думають, що, отримавши базові навички, дівчина буде ходити по вулицях у пошуках хуліганів, втягуватися в будь-який конфлікт - одним словом, «ввімкнути режим супергьорл». Я, чесно кажучи, з таким явищем не стикався, але якщо воно і може проявлятися, то це проблема не школи бойових мистецтв, а окремої особистості. Як що дівчина малоадекватна, легко спалахує, погано оцінює ситуацію і не хоче вчитися контролю, то їй не підуть на користь ані карате, ні Крав-мага, ні сімейна школа Дзю-дзюцу, ні Самбо, ні Бокс, ні що б то не було ще.
Отже, в тямучих школах, психологічній підготовці приділяється найбільша увага. Там навчають не лише, як і куди бити, але також і іншим важливим речам. Наприклад, безпечній дистанції, як проаналізувати ситуацію, передбачити потенційний конфлікт і уникнути його. І повірте, адекватний випускник (незалежно від статевої або вікової належності), добре засвоївши матеріал, не буде шукати пригод, і без вагань кидатися в бій. Скоріше навпаки. Безперечно, існує ряд ситуацій, коли потрібно без непотрібного геройства виконати всі вимоги. Незалежно від фізичного і психологічного стану на момент конфлікту. Але це вже інша розмова.

Є ще одне "невеличке", особисте спостереження. Якщо хлопець або дівчина не доробляє на тренуванні - лінується, ходить лише щоб ходити або для заспокоєння свого Его, тоді буде доробляти на вулиці, в реальному житті. Спочатку я помітив це за собою 20 років тому. Чесно кажучи, налякався, що практикуючи бойові мистецтва я притягую хуліганів і агресивно налаштованих особистостей (яких часто було більше), після чого я "лизав" рани в травматології. Я практично щодня конфліктував з кимось, з використанням всього свого арсеналу знань, на той момент. Причина виявилася не в агресорах, а в мені. Як тільки зрозумів причину, відновив свої тренування (приблизно через 1 рік). Особливо це було помітно по дітях, яких батьки змушували ходити, але й дорослі не були винятком.

А тепер про те, чому я вважаю жіноче будо корисним і потрібним.
Фактично, вище сказаного вповні достатньо, але якщо хтось не згоден - ознайомтеся з кримінальними хроніками. Ситуації, в яких жінкам можуть знадобитися навички самозахисту, на жаль, досить часто поширені. Щоб потрапити в них, взагалі не обов'язково бути мешканцем віддаленого селища, і повертатися пізніми вечорами додому з роботи по темних провулках. Знову повторюся, на жаль, неприємності можуть статися і посеред дня, на шумних вулицях мегаполіса, і вдома, і ще в десятках місць. Тому базовий рівень навичок самозахисту, у нашому світі буде корисним для будь-якої жінки. Невеликий арсенал простих і ефективних технік, вміння не панікувати, і гарна фізична підготовка – чи це може бути зайвим? Буде дуже добре, якщо ці навички ніколи не знадобляться за прямим призначенням. Але користь вони принесуть у будь-яких життєвих ситуаціях, а не лише в гострих конфліктах з використанням фізичної сили.

Самі по собі тренування – це набагато корисніше заняття, ніж порожнє проведення часу на кшталт нескінченний переглядів серіалів, багатогодинного ходіння по магазинах, і безглуздих розмов з обговоренням останніх чуток.

Коротко кажучи, тренуйтеся, отримуйте від цього задоволення, і будете готові до будь-яких несподіванок. Наскільки будете готові? Залежить від вас і вашого наставника.

З повагою, Білоногий Олег (керівник ONAMI DOJO)

ПІДТРИМАТИ ONAMI DOJO

Що таке  Кіорю та Гендай будо. Гендай будо (японська: 現代武道, сучасні будо) або Шінбудо (新武道, нове будо) - це обидва терміни, що посилаються на сучасні японські бойові мистецтва, які були створені після Реставрації Мейдзі (1866–1869 рр.). Кобудо або Кіорю - це протилежні терміни, які посилаються на давні бойові мистецтва, створені до Реставрації Мейдзі. Хоча Кіорю часто вважаються традиційними бойовими мистецтвами, Гендай будо - це результат модернізації та розвитку японських бойових мистецтв.


окінава будо, окінава карате, окінава карате, карате методика
В чому різниця Кіорю та Гендай будо.

  • Кіорю не використовує популярну систему рангів кю-дан.
    Гендай будо (форми сучасного будо), однак, використовує систему рангів кю-дан. Ці ранги замінили різноманітні сертифікати заслуг, вручені в кіорю. Гендай будо також, як правило, не включає такі ж сильні вступні присяги та обряди, як Кіорю, такі як кеппан (кровна присяга). Тоді як у більшості додзьо Гендай будо всіх вітають, якщо вони слідують основним правилам поведінки. Інструктори Кіорю часто суворо вивчають кандидатів. 

  • Основною метою Гендай будо є духовний, соціальний та розумовий розвиток, тоді як застосування технік - другорядна мета. Таким чином, практик не буде становити загрози суспільству в цілому.

  • Кіорю, однак, вважає застосування технік на полі бою основною метою, а духовний та розумовий розвиток - другорядним для успіху в бою. 

  • Кіорю не стандартизовані за змістом; одна школа може важити на кілька зброй або технік, тоді як інша може пропонувати широкий вибір тренувань. 

  • Гендай будо натомість в основному стандартизоване. Від будо (практикують шлях бойової мистецького) очікують, що вони досягли базової вправності в усіх областях перед тим, як перейти до подальших спеціалізованих досліджень в межах обраного стилю. Різноманітні ката, знайдені в гендай будо, зазвичай залишаються незмінними від одного інструктора до іншого, тоді як Кіорю часто будуть відрізнятися від вчителя до студента через відсутність стандартизації.

  • Крім того, більшість Кіорю включають будзюцу (бойові тактики), а деякі навіть використовують вогнепальна зброя. Це суттєво відрізняється від Гендай будо, яке в основному фокусується на рукопашний бій (з винятком Кендо та Кьодо) і не включає ніяких оточуючих чи стратегічних методів поза додзьо.

Висновки.
Незважаючи на їх відмінності в змісті та меті, і у Кіорю, і у Гендай будо є одне спільне: повага до традиції. Кіорю вшановує традиційні методи, передані поколіннями перед ними, тоді як гендай будо вшановує давні бойові мистецтва, які прокладали шлях для їх розвитку. Хоча вони можуть значно відрізнятися за філософією, Кіорю та Гендай будо - це дві сторони однієї монети; кожен має свої власні унікальні сильні та слабкі сторони, які слід цінувати без суджень або упереджень. Тому в нашому ONAMI DOJO ми керуємось “середнім шляхом”, тобто частинно методика базується як на принципах Кіорю так й Гедан буде.

-------------------------------------------- Підтримка ONAMI DOJO


 

карате, методика тренувань, карате тренування, окінавське карате в Україні, окінавське карате в Київі
Куміте в окінавському карате

Питання про методи тренувань раніше, говорити треба тільки в контексті того часу, та цілей. 
Також відповіді на деякі запитання дають можливість зрозуміти - як формувалось, з самого початку окінавські бойові мистецтва. 

Щоб відповісти на це, здавалося б, просте питання, необхідно звернутися до історії окінавського карате. А точніше історії змагального руху. Звичайно, у наведений перелік турнірів не увійшли всі з проходивши в той час. Зосередьмось на основних віхах, які максимально вплинули на становлення того, що сьогодні є змагальним карате.

30 грудня 1959 року Товариством Окінава Карате До Ренмей, головою якого в той час був Сьосін Нагаміне був проведений перший Окінавський турнір з карате.

1 грудня 1963 року, в Токіо пройшов перший чемпіонат Японії з карате. Наступний чемпіонат Японії пройшов у жовтні 1969 року в Ніхон Будокан в Токіо. На ньому були присутні представники 50 країн.

10 жовтня 1970 року, в Ніхон Будокан, відбувся перший Чемпіонат Світу з Карате, який призвів до створення Організації Всесвітнього Союзу Карате До (WUKO). Тобто змагальна практика в Карате склалася виникла, методично й організаційно оформилася в період 50-ті - 70-ті рр. двадцятого століття.

М’яко кажучи, не давно. Ці події, безсумнівно, призвели до реформи тренувального процесу, а саме появі багатьох вправ, що сприяє перемозі в цих змаганнях. І в першу чергу різні види вільного та обмежено вільного спарингу. Говорячи мовою економіки - попит породив пропозицію. 

Якщо продовжувати порівняння з економікою, то в старому карате попит був іншим, а значить і тренувальна модель була іншою. Уявіть собі людей, які займалися бойовим мистецтвом, навіть не підозрюючи про можливість участі в змаганнях. Тобто абсолютно. Точніше не підозрюючи про участь в турнірах, де їх вміння будуть оцінюватися кількістю набраних очок, а не тим фактом, що вони залишилися на ногах і все це буде безпечно для їх здоров’я.

У них не було телевізорів і інтернету, де їм запропонували б модель поведінки в таких змаганнях. Зате у них було єдине правильне для них уявлення про карате, як бойове мистецтво, що дає шанс на виживання і вимагаюче підходу до тренувань, який це виживання забезпечить. Як же виглядали ці тренування. Відповісти на це питання я даю можливість чудовим Окінавським майстрам карате.

Суічі Арагакі Сенсей
Один з останніх учнів засновника Годзю Рю Чудзюн Міягі Сенсея

"Те, що сьогодні називається вільними спарингами дійсно не було частиною тренувального процесу. І не могло. Ми практикували бойове мистецтво, а не спорт. На тренуваннях величезне значення займали парні вправи, без яких, те, чим ми займалися назавжди б залишилося “квітковим” карате. Це були як прості підводячи вправи, так і зв’язки рухів. Але основними в підготовці до поєдинку були вправи Каїді та різні види Якусоку. Ось тут важливо розуміти, що таке Якусоку. На першому етапі це заздалегідь визначені зв’язки рухів. Але потім це вільна вправа. Фактично це вільний поєдинок на атаку з одного, двох, трьох ударів на яку треба було реагувати. Це було дуже жорстко і болісно. А знаєте як ми виходили після тренувань? (Сміється). Спочатку виглядали з-за паркану, ховалися і потім вискакували вже готові. Тому що там завжди чекали ті, хто хотів перевірити чим це ми там займаємося. Билися кожен день! Головне, щоб Сенсей не дізнався."

Моріо Хіґаонна Сенсей
83 роки, Годзю рю. 10 дан. Живий скарб Окінави

"Серед учнів Міяґі Сенсея був дуже потужний чоловік - Матайосі. Тренувався Матайосі дуже наполегливо і безжалісно щодо себе, так і до інших. З якихось йому одному відомих причин, він виділяв юного мене і як тільки починалося час Якусоку - кликав працювати в парі. Це був надзвичайно потужний чоловік. Завдяки цим заняттям у мене й сьогодні на обличчі численні шрами. Тоді я ненавидів його. Коли він кликав мене, щоб я встав у пару, мені ставало фізично погано. Але сьогодні я йому дуже вдячний - він перший, хто показав мені, що таке справжній поєдинок. Крім того, він був надзвичайно суворий тільки під час практики карате."

Кіохіде Шіджо Сенсей
70 років, Уечі рю, 9 дан

"Коли я був зовсім юним, ми тренувалися так. Перш ніж увійти в додзьо, обов'язково треба було розім'ятися на вулиці, тому що після того, як ти входив, тебе одразу ставили в пару і починалась бійня. Практика ката завжди була в кінці два або три години. Але насправді все, що ми робили на тренуваннях, це була практика ката. Можна робити ката як підготовку до бою, а можна робити ката як бій. Коли твій партнер ні секунди не сумніваючись (тому що якщо він буде сумніватись його вигонять з тренування) на повну силу атакує тебе, а ти повинен захищатися й контратакувати, використовуючи рухи ката. Це справді небезпечно та ефективно."


Чудзюн Міяґі Сенсей
Засновник школи Годзю рю карате. З промови в Осаці 28 січня 1936 року.

«Якщо ми подивимося, як карате викладалося на початку свого становлення, то зрозуміємо, що основною метою була підготовка до бою не на життя, а на смерть. Але часи змінюються.
Дні, коли карате практикувалось таємно, залишилися в минулому. Сьогодні у майстрів бойових мистецтв є певні зобов'язання перед суспільством і передусім продемонструвати ефективність, користь і потужність Окінавського бойового мистецтва. Ми повинні вивчати й розвивати методи тренування. Одним з першочергових завдань є створення захисного спорядження для розвитку вільного поєдинку, який зробить стару практику бою на Окінаві більш безпечною.»

Як виглядали вільні поєдинки в старому Окінавському карате?

Ну на початок вони називалися "КАКІДІ"
«Какіді» (руки-крюки. учінагучі (окінавський діалект) - найпоширеніший на Окінаві вид "старого" вільного поєдинку. Бій починався з положення перехрещених рук і міг являти собою як виконання певного спарингового завдання (саме Какіді), так і саме вільний поєдинок (Какідамісі).

Фото з сайту medium.com

У часи королівства Рюкю «Какіді» було поширене серед практиків карате. Після скасування королівства Рюкю і створення префектури Окінава «Какіді», як один з методів навчання, у багатьох школах воно зникло з тренувального процесу. Причиною цього стало те, що «Какіді», як форма вільного спарингу, було важено занадто небезпечним, тому воно не було включено до програми навчання карате, коли його ввели у шкільну програму префектури Окінава. Тому багато шкіл, особливо Сьорін Рю, поступово відмовилися від практики "Какіді".


Суічі Арагакі Сенсей розповідає про Какіді.

"Одна з небагатьох шкіл Сьорін Рю (Кюдокан), де зберігається практика Какіді.
Сьогодні практика Какіді існує в деяких школах Сьорін Рю та школах Годзю Рю й Уечі Рю. Вона включає базові вправи Какіэ, виконання певних тактичних завдань - Какіді та вільних поєдинків Какідамісі. До речі, щодо Какідамісі, починаючи з епохи королівства Рюкю і до середини епохи Мейдзі в районі Цудзі міста Наха це також була поширена форма свого роду змагального поєдинку, коли боєць викидав виклик іншому бійцю для визначення, хто з них сильніший.
У деяких джерелах можна зустріти неправильне тлумачення слова «Какідамісі», його перекладають як «поєдинок без правил», але це не вірно. Ці поєдинки відбувалися за певними правилами та з обов'язковою присутністю рефері."

* Какідамісі у кінематографі можна було побачити у фільмах з Брюсом Лі

уечі рю, уечі рю в Україні, карате тренування, тренування в Київі
Карате Уечі Рю в Україні

Дуже часто багато хто плутає бойові мистецтва зі спортивними єдиноборствами. І ті, і інші повинні бути у світі Будо. Спортивні єдиноборства (змагальні, з певним покриттям підлоги та рівними за масою і рівнем бійцями) чудово підходять для формування певних базових навичок, фізичної кондиції та первинної психологічної підготовки. Бойові мистецтва (традиційні китайські, японські та інші) розраховані на ситуативну роботу (втома після робочого дня, невідомий рівень нападаючого або нападаючих і так далі), де багато невідомих, і де спочатку боєць знаходиться в програшному положенні (неочікуваний напад, нападаючих частіше більше або він або вони сильніше, іноді озброєні). Коли розумієш вихідні показники, розумієш, що тобі треба, і вибираєш напрямок. Спортсмени хороші бійці, однак, якщо подивитися кримінальні зведення, ми побачимо, що навіть майстри міжнародного класу (чемпіони світу, Європи й так далі) часто стають постраждалими. Якийсь практик традиційних шкіл (не фейкових, а саме традиційних) виходить на татамі й частіше програє, а на вулиці цілком себе впевнено відчуває (за умови, що методика підготовки передбачає проробку ситуацій). Це перебільшено, але для того, щоб донести ідею.

Психологічний і фізіологічний стан бійця також різниться в цих двох напрямках. Одне діло вийти на татамі та усвідомлювати, що твоєму життю нічого не загрожує, хіба що тільки здоров'ю (отримання травми й інше), і інше діло напад у вуличній, побутовій і іншій конфліктній ситуації, де з'являється небезпека не тільки для здоров'я, але і для життя (свого або близьких), і суддя не зупинить бій. Уечі Рю традиційна школа карате, в якій підготовка учня складається, в першу чергу, не в вивченні техніки, а фізичному розвитку (кондиція, «набивка» тіла і зміцнення ударних поверхонь), вмінні адаптуватися під ситуацію, і так далі. Методика і технічна підготовка Уечі Рю будується на тому, що боєць на початку конфліктної ситуації знаходиться в програшному положенні і його завдання – не перемогти, а вижити. Навіть якщо йому доведеться “робити ноги” (окрім того випадку, коли поруч близькі та що потребує захисту люди). Опановування технікою бою починається з постановки базових технік: рук, ніг. На початковому етапі основний наголос робиться на зміцненні ударних частин кінцівок: кісточок кулака, кінчиків і фаланг пальців. Основна мета – ущільнити ударні частини кінцівок і зміцнити суглоби. Ці цілі досягаються за допомогою систематичного виконання статичних вправ на різних поверхнях (підлога, мат, стіна). Наголос робиться саме на зміцненні, а не набивці ударних поверхонь. Далі йде підготовка до ударних навантажень, за допомогою обстукування (з дозованою навантаженням на кінцівки) по різних предметах і поверхнях. Головне в цей період – не перестаратися і слідувати рекомендаціям сенсея. Як фінальна стадія – постановка удару і зміцнення всього каркасу ударних кінцівок на маківаре (статичній і ручній), мішках різної ваги, обмотаних стовпах або інших, жорстко закріплених вертикальних предметах. Крім підготовлених ударних кінцівок дуже важливий технічний аспект, відповідно будь-яке ЗФП або СФП повинно сприяти формуванню правильного удару і (або) блоку, а не забивати м'язи або зношувати суглоби. Постава ніг починається не з руху, а з нерухомих вправ для того, щоб м’язи запам’ятовували ті частини тіла, які беруть участь у ставанні й ходінні. А ще робиться вирівнювання тіла й утворення його будови для того, щоб потім здійснювати засади ходіння й техніки. Основна, вона ж закладна, става/положення (японською “даті”) – Санчін. Санчін переводиться як “Три бої” і складається на трьох рівнях, починаючи зі стоп, колін, тазу (нижній рівень). Хребет, груди, лопатки, плечі – середній рівень). Шия, положення голови, а також тім’я й підборіддя – верхній рівень. Спочатку це положення утворюється, потім учень вчиться в ньому ходити. Наступний крок – пристосування Санчіну під дійсності бою. Старший учень або сенсей штовхами, ударами (сила яких росте разом з рівнем учня) обробляє місця тіла учня. Оволодіння цією ставою в ходінні з’єднується з поставою особливого дихання в Уечі Рю. Так, поступово, підходять до основного ката, на якому ґрунтується засада всього напрямку Уечі Рю – ката Сантін. Після практики в положенні Сантін і розуміння засад ставання переходять до оволодіння іншими основними ставами й ходіннями: шико-даті, некоаши-даті й так далі. Оволодіння ставами й ходіннями передбачає не тільки утворення будови став і тіла в цілому, а й вміння орієнтуватися й змінювати відстань між супротивниками. Ця наука набирається вже в парах і допомагає в утворенні розуміння основних понять часу в бою. Далі йде розкриття засад школи через ката і розшифровка, відпрацювання основного застосування тих або інших рухів в ката. Початкова мета – з допомогою ката набрати не тільки техніку, а й засади школи. Спочатку відпрацювання йде самостійно, в різних форматах: швидкість, малюнок, фізична кондиція учня. Після цього йде та сама набивка, тільки вже в парах, де одержані вміння поліпшують і вчать застосовувати з напарником. В кожному ката є своя особливість по ударним кінцівкам, тому поруч з практикою ката зміцнюються й ударні поверхні, які використовуються в техніці. Наступний крок – це умовний спаринг в різних форматах (якусоку-куміте), де учні, вже в наближених до дійсних умов, одержують досвід бою як з одним, так і з групою супротивників. Як остання складова підготовки – вільний спаринг. Навчальний бій, переважно, набирається в 50-70% від максимуму (поліпшення тактичного розуміння, часу й іншого). В повну силу – частіше це проходить зі старшими учнями, яких молодші б’ють в повну силу, а старші дозують контакт. Вільний спаринг це показник того, що зрозумів учень і над чим йому ще працювати в основній техніці, ката і, відповідно, в парах.

Маківара - це один з небагатьох дивайсів в арсеналі Окінавського карате, який на відміну від більшості предметів кігу ундо має не китайське походження. Вкопана в землю дошка з намотаною на неї рисовою мотузкою як тренажер для відпрацювання удару - виключно окінавський винахід. Сьогодні існує безліч варіантів кріплення маківари, а замість мотузки використовують повсть, шкіру та інші матеріали. Але принцип використання маківари не змінюється. 

Старі окінавські майстри розповідають, що коли вони були дітьми, батько обов’язково вкопував кожного хлопчика у дворі маківару. Вони сказали: «Не важливо, займаєшся карате чи ні». - Маківару, бий, щоб бути сильним!

Спілкуючись із майстрами Рюкю (острів Окінава входить до архіпелагу Рюкю), я зустрічав думку, що в практиці Окінавського карате існувало два види маківару. Одна - "маківара Сюрі", яку використовували переважно в школах Сьорін рю. Вона була гнучка і добре підходила для відпрацювання ударів з використанням активної ротації стегон. Її верхній кінець мав товщину лише 1,5 см, донизу вони потовщувалися, і біля основи досягали товщини 12 см.

уечі рю, україна, тренування по карате, маківара сюрі

Інший тип називався "маківара Наха", вона була жорсткішою порівняно з маківарою Сюрі, де різниця в товщині між верхом маківари та її основою була не настільки суттєвою. Цей тип маківари використовувався, в основному, в напрямках окінавського карате, що вийшли з Наха-те і більше підходив для відпрацювання імпульсного удару. 

уечі рю, україна, тренування по карате, маківара сюрі


Майстри Уечі Рю користуються різними, залежно від рівня учня. Робота з маківарою в нашому стилі починається після освоєння техніки удару кулака, попередньої підготовки суглобів і ударної поверхні руки. По м'якої поверхні й тільки потім працюють з різними типами маківар.

Попри широку поширеність маківари на Окінаві робота на цьому тренажері має свої особливості та абсолютно чіткі критерії техніки.

Десять найпоширеніших помилок під час роботи на маківарі, які можуть перетворити ваше тренування на даремне проведення часу з високим ризиком отримання травми, на прикладі прямого удару г'яку цкі в положенні мігі / хідарі хейко або дзенкуцо даті в школі Уечі Рю карате:

1. Неправильне положення стопи. Стопа ноги, що стоїть позаду (опорної для удару), має бути розташована по центру маківари. Стопа ноги, що стоїть позаду (опорної для удару), коліно цієї ж ноги та точка в проекції пахового лімфовузла перебувають на одній лінії - лінії, яка закінчується в точці, що є метою удару кулаком.

2. Неправильне положення ліктя щодо вектора "коліно-стопа". Лікоть руки, що б'є, "вбудований" у лінію: паховий лімфовузол, коліно і стопа ноги, що стоїть позаду, і не відхиляється від неї на всій траєкторії удару. Удар наноситься немов "в трубу", яка розташована за вектором стопи і коліна і закінчується в цілі удару.

3. Відсутність "щільності" удару. Я часто бачу, як каратеки наносять удар у маківару по свого роду дузі. Я не беру випадки, коли на маківарі відпрацьовується, наприклад, фурі цкі. Йдеться саме про прямий удар. Це призводить до закріплення абсолютно неправильної навички, пов'язаної з некоректним включенням тіла в рух. За правильного удару рука з моменту старту і до мети рухається з максимальним контактом із тілом, яке створює напрямний вектор для удару і знімає, за рахунок цього, з нього частину м'язового навантаження, даючи можливість зосередитися на створенні імпульсного зусилля м'язами спини.

4. Некоректна робота з ротацією передпліччя і положенням кулака в точці контакту. Передпліччя з кулаком обертається максимально близько до точки удару і закінчує обертання при безпосередньому контакті з маківарою. Не в момент торкання, а перед торканням. Що мінімізує втрату ККД і травми суглобів. Як куля, випущена з нарізної зброї. Лікоть залишається на первісному векторі удару.

5.Підйом плеча. Плечі мають бути опущені. Будь-який підйом плеча "від'єднує" руку від м'язів спини, які, як кажуть на Окінаві, є "корінням сили". Крім того, зворотна ударна хвиля в цьому разі може "прилипнути" в шию і віддавати в голову, що надалі призведе до порушення роботи мозку і хронічних головних болів.

6. Відсутність хікіте. Часто практикуючі на маківарі так сильно зосереджуються на спробі вдарити якомога сильніше, що забувають про хікіте. Як уже говорилося вище, використання м'язів спини термінально важливе для розуміння правильної техніки удару. Хікіте служить саме цій меті. М'язи спини дуже великі й сильні. Вони можуть створювати неймовірно потужний силовий імпульс, але найкраще справляються з цим завданням, коли працюють разом. Плюс хікіте допомагає стабілізувати всю конструкцію в момент контакту з ціллю.

7. Нахил спини. Ще один наслідок бажання вдарити від душі. Не розуміючи, як розвивається сила удару за правильної техніки, компенсує це за рахунок нахилу корпусу. Спина має залишатися строго вертикальною. Верхівка має бути натягнута вгору, що дасть змогу контролювати та задіяти в ударі, зокрема, дрібні м'язи спини, які відіграють важливу роль у стабілізації руху.

8. Зайве напруження. І знову помилка із серії "Як можна сильніше". Під час нанесення удару ноги об'єднані в танден і перебувають у тонусі, фактично будучи універсальною пружиною, яка служить джерелом стартової швидкості для удару. При цьому вище талії напруги бути не повинно. Будь-яке м'язове скорочення стане перешкодою на шляху розвитку енергії удару. Тому, особливо якщо ви новачок на маківарі. У жодному разі не намагайтеся бити сильно. Дуже спокійно досліджуйте маківару і своє тіло. Наносьте удар сформованим кулаком, але з розслабленим плечовим поясом. Згодом в ударі з'явиться глибина завдяки формуванню каркаса тіла, а не напрузі м'язів. 

9. Зайва ротація стегон. В Уечі рю взагалі не "замахуються" стегнами. На старті удару формується "універсальна пружина", яка розганяє ударну руку. Тільки в цей момент стегно незначно, рівно настільки, щоб створити хвильове зусилля, що передає силовий імпульс, подається вперед. В основному працює спина, живіт, ноги і своєчасний поворот (таймінг) кулака в кінцівці самого удару (при прямому ударі - сейкен цкі).

10. Неправильна дистанція. Не треба відразу намагатися вдарити якомога "глибше". Оптимальна дистанція - кулак щільно торкається маківари при фронтальному положенні стегон і проникає в неї при подачі стегна вперед. 

Тренуйтеся правильно, зміцнюючи тіло і дух тільки з розумінням або вчіться у тих, хто знає і сам практикує.

Про дисципліну багато сказано і показано. Спробую тезисно і на основі свого досвіду.

самодисципліна в бойових мистецтвах, дисципліну в бойових мистецтвах, окінавскьке карате уечі рю в Украиїні


1. Дисципліна - це зовнішній вплив на вас, для того, щоб виконати завдання.
Наприклад, вам кажуть виконати 50 віджимань і ви починаєте вправу, але коли стає складно (тобто починається основна робота над собою) людям потрібен новий зовнішній вплив: психологічна підтримка, дозовані удари тощо. 

1.1 Дисципліна має обмежений ресурс.
Мається на увазі весь час проявляти силу волі по життю - це дуже затратно для всіх видів ваших ресурсів. Це милиця, допомога для тих, хто хоче перейти на новий рівень - самодисципліна.

2. Самодисципліна - це внутрішній фактор, який також має обмежений ресурс, що дає змогу вивести будь-яку діяльність у стадію звички. Також самодисципліна є мірилом силою вашої волі та помічником у складних, невідомих і стресових ситуаціях. 

Візьмемо той самий приклад із віджиманнями. Коли підходить стадія роботи над собою (виконання вправ, після комфортної кількості повторень), на цьому етапі практикуючому не потрібен зовнішній вплив, щоб продовжити робити вправу і виконати поставлене завдання. Він просто проявляє волю, яка потім стане звичкою і поступово переросте в радість за наявності труднощів. Саме радіти труднощам і є те, до чого ведуть усі види дисципліни та самодисципліни. Не пошук труднощів, а саме радості труднощам, а їх у нашому житті вистачає.

Самодисципліна - це, зокрема, підтримка, в моменти, коли ще сила звички не набрала інерцію, або коли ви перебуваєте в невідомому місці. Якщо діяльність (тренування) не стало частиною вашого життя (у будь-якому емоційному, фізичному чи духовному стані), ви постійно перевантажуватимете психічну та духовну сферу, що призведе до втрати інтересу або як крайня стадія - апатія до всього.

3. Тренування самодисципліни та формування звички - це паралельна діяльність, що підтримує і розвиває життєві сили з практикою.

4. Є ще таке поняття, як "Пріоритетність". Коротко кажучи: "Якщо це вам не потрібно, ви це швидко кинете". Мається на увазі, якщо це не змінює вас і ваше життя на краще - ваш інтерес до цієї діяльності пропадає. 

Для здобуття досвіду дисципліни та перейти до самодисципліни - допомагають тренування в групі, спілкування з наставником та учнями.

Отримання досвіду в самодисципліні - це самостійні тренування, вдома, в додзьо тощо.

Методика проста.
Ви отримали досвід (рухи, силові вправи, вправи на розтяжку тощо), просто починаєте його практикувати самостійно, щонайменше 15 хвилин на день і довівши в середньому до 1 години на день. Зауважте, саме на день. Іншими словами, ви можете годину займатися один раз або розподілити тренування протягом усього дня. Що дасть вам зрозуміти свої можливості та відстежити одні роботу тіла, в різний час доби.

Є в мене ще вправи, які допомагають налаштуватися на потрібну хвилю відразу після пробудження. 

1. Внутрішня вправа, увімкнення 5 почуттів.

Прокидаючись, моніторимо внутрішнє і зовнішнє середовище за допомогою основних 5 почуттів: дотик, тактильність, зір, слух, смак. Візьмемо дотик. Досліджувати свої запахи та запахи, які оточують вас. Так і з іншими органами чуття. Це пробуджує основні органи сприйняття світу і дає певну системну структуру взаємодії з організмом. Особисто в мене, це включає процес пробудження до дій у певному порядку. 

2. Зовнішні вправи. 

Потягування лежачи, сидячи на ліжку і стоячи. Якщо один у хаті чи в наметі, бажано голосно і коротко хекнути, видихнути, крикнути - це мене особливо добре будить,

Обидві ці вправи потрібно виконувати стільки разів, скільки хочеться, але не затягувати. Затягніть і знову прилипніть до теплого ліжечка. При цьому потрібно хоч раз посміхнутися).

Усі ці вправи займають не більше 5 хвилин. Основна ідея включити організм у роботу і при цьому отримати порцію дофаміну.

Зауважу, що описане вище - це загальні аспекти, які потрібно застосовувати з огляду на свій спосіб життя, здоров'я, досвід тренувань і вік.

І наостанок кілька висловлювань про дисципліну від авторитетів.

"Дисципліна - це не відмова від задоволень. Це пошук задоволень у тому, що ти робиш. Це те, що робить тебе щасливим, а не розчарованим" - Далай-лама, духовний лідер тибетських буддистів.

"Роби те, що мусиш, щоб мати можливість робити те, що хочеш." - Дензел Вашингтон

"Дисципліна - це не тільки дотримання правил. Це створення правил. Це те, що робить тебе лідером, а не послідовником" - Арнольд Шварценеггер.

"Ми всі повинні відчувати два види болю: біль дисципліни й біль жалю. Різниця в тому, що дисципліна важить унції, тоді як жаль важить тонни." - Джим Рон

"Дисципліна - це не обмеження свободи, а відсікання всього зайвого." - Брюс Лі

"Мало хто народжується хоробрими; більшість стає ними завдяки дисципліні та вправам." - Флавій Вегецій Ренат

"Щирий духовний пошук завжди був пов'язаний із самодисципліною і залишається таким і зараз. Істину не намацати випадково, розкидаючись через дрібниці, навіть у наш час, коли все життя - суцільне розкидання через дрібниці." - Елізабет Гілберт "Їсти, молитися, любити"

"Дисципліна - це мудрість, і навпаки."- М. Скотт Пек

"Керуйте своїм розумом, або він правитиме вами."- Горацій

"Дисципліна необхідна, щоб приборкати розум, інакше не буде спокою."- Джидду Крішнамурті

"Бойові мистецтва були придумані слабкими, щоб успішно протистояти сильним." - Аніме KenIchi: The Mightiest Disciple

Зразу до теми... А що, якщо це - абсолютно різні бойові мистецтва?

Добре відомо, що карате, умовно кажучи, ділиться на японське та окінавське. Насправді підстав для класифікації більше, просто це - найвідоміше. Начебто, все логічно. Окінавці створили карате, японці його оцінили, прийняли, і допрацювали. Але ось питання. Початкове бойове мистецтво, і те, що вийшло на виході - це точно одне й те саме? Давайте розбиратися послідовно.

okinawa karate, japan karate, традиційне окінавскьке карате



З Китаю - на Окінаву.

Китай (особливо його прибережні провінції) здавна мав тісний зв'язок з Окінавою. Величезну імперію й острівну державу пов'язували дипломатичні, торговельні та інші відносини. В обидва боки йшла активна міграція населення. З огляду на це, окінавці не могли не звернути увагу на розвинені системи бойових мистецтв, якими славився Китай. У його південних провінціях були популярні такі стилі, як Кулак дракона, Кулак тигра, а також ціле сімейство "журавлиних" стилів. Це були старі школи з величезним, ретельно продуманим арсеналом технік. Саме ці напрямки були помічені окінавцями, і покладені в основу майбутнього карате.

На Окінаві.

Навчившись у Китаї (або у себе на батьківщині від китайських переселенців) азам кулачного бою, окінавці почали їх творчо переосмислювати. Вони комбінували, перемішували стилі, і додавали в них свою техніку. Щоправда, питання про співвідношення місцевої, окінавської техніки та китайської, досі залишається відкритим. Воно коливається від дослідника до дослідника. Крім того, є думка, що "місцева техніка" ТО-ТЕ - це теж китайська, тільки перейнята набагато раніше.

Зрозуміло, окінавці, найчастіше, не могли похвалитися досконалим вивченням будь-якої з китайських шкіл кулачного бою. Як правило, справа обмежувалася фундаментом, основами. Хоча бували й винятки: Уечі Канбун, засновник стилю Уечі-рю, за роки життя в Китаї пройшов ґрунтовне навчання, і про нього не можна було сказати, що він лише нахапався вершків.

Спочатку, в Уечі-рю карате було всього лише три ката. А в тому ж Білому Журавлі, покладеному в основу цього стилю карате, формальних комплексів набагато більше.

Однак, окінавці розуміли кулачний бій по-своєму. Витончена естетика китайських шкіл обійшла їх стороною. Їхнє мистецтво було простіше, грубіше, прямолінійніше. Я аж ніяк не стверджую, що це погано. Кожен, що називається, вибирає по собі. Жителі Окінави побачили китайське мистецтво кулачного бою саме таким. І в такому вигляді воно чудово підходило для їхніх цілей. Простота і жорсткість, наклалися на суворе загартування тіла, і шліфувалися багаторазовим повторенням техніки. 

Як підсумок, ми маємо флагманів окінавського карате - Уечі-рю, Годзю-рю, Сьорін-рю..тощо. Як характерний приклад окінавського карате, я б додав ще й Мотобу-рю. Всі перераховані вище школи мають яскраво виражений прикладний аспект, вони надзвичайно жорсткі, і ставлять собі за мету перемогу над противником методом тотального тиску. Як кажуть майстри Уечі-рю: "Очі ясні, руки швидкі", що означає принцип ведення бою на ближній дистанції з великою кількістю швидкісних ударів.

З Окінави - до Японії.

Бувши офіційно частиною Японії, Окінава, за фактом, була бідною околицею, життя в якій не дотягувало до рівня багатих міст метрополії. Це штовхало окінавців на переїзд у пошуках кращої долі. Шукали удачі й майстри бойових мистецтв. Не з першої спроби, але їм це вдалося. Не будемо зараз детально зупинятися на розповіді про те, як Гітін Фунакосі, наполегливо намагався вразити своїм мистецтвом японців. Відомо, що в підсумку це в нього вийшло. І, до речі, його успіху мимоволі послужив "заклятий друг" - Мотобу Тьокі (засновник Мотобу Рю), який сповідував зовсім інші принципи. У підсумку, карате домоглося-таки визнання. А заодно, отримало свою назву, і нинішній вид.

Ставши японським, карате стало потрохи втрачати зв'язок зі своїм окінавським корінням. Воно збагачувалося новими методами та техніками, чому сприяла спортивна наука і медицина, що швидко розвивалася. Недарма серед майстрів було багато освічених людей - лікарів і педагогів. Було взято чіткий курс на спорт. Ті ж із майстрів, кому це не подобалося, вважали за краще зберегти своє мистецтво, як метод морального виховання. Одним словом, карате стало дуже мало нагадувати те бойове мистецтво, яке прийшло з Окінави. Зрозумійте мене правильно: я в жодному разі не критикую японське карате. Зміни, що відбулися, - це ні добре, і ні погано. Це просто даність.

Карате Японії та Окінави. Що спільного, чим різняться.

Власне, спільне у них одне - походження та історія. А ось решта... Карате Окінави і Японії різняться настільки, що впору і називати їх по-різному. Не можна ж вважати їх єдиним бойовим мистецтвом лише тому, що і там, і там б'ють руками й ногами. Якщо так міркувати, то і корейське Тхеквондо, і французький Сават - теж можна зарахувати до карате: ну, а що - адже там теж б'ють! Що, звичайно ж, повний абсурд.

Технічно, окінавське карате - це щільний, жорсткий, ближній бій. Завдання, найчастіше, аж ніяк не спортивні. У бою перевага віддається ударам кулаками, долонями, ліктями, пальцями, колінами. Ногами теж б'ють, але - невисоко. Присутні захоплення, поштовхи, звалювання, підсічки, кидки. Вищесказане стосується провідних стилів окінавського карате - Годзю-рю, Уечі-рю, Сьорін-рю... Жорсткому ближньому бою надавав перевагу і Мотобу Тьокі, який став засновником стилю Мотобу-рю.

Японські стилі, з огляду на велику кількість і різноманітність, важко привести до одного знаменника. Однак у багатьох стилях присутні низькі широкі стійки, потужні прямолінійні удари руками, а також - робота ногами по верхньому рівню. Про різноманітність було сказано невипадково: важко знайти точки дотику між Сьотоканом, Кіокушином, і Вадо-рю. Але ж ці стилі разом із Сіто-рю і японською гілкою Годзю-рю входять до числа найбільших напрямків японського карате.

Японські стилі - це спорт, причому, найрізноманітніший: шкільний, масовий, професійний. На Окінаві ж до цього аспекту карате ставляться з прохолодою. Ні, турніри, звичайно ж, проводяться. Але це, швидше, не самоціль, а спосіб заявити про себе.

Окінавське карате тісно пов'язане з Кобудо, а японське воліє сповідувати принцип "порожньої руки". Цікаво, що зі зброєю в окінавському працюють навіть у тих стилях, які спочатку обходилися без цього.

Окинавське карате - це більше про індивідуальний підхід і невеликі групи учнів. Японське віддає перевагу масовості, і багатолюдності. Можливо, так не скрізь, але загальний аспект такий.
І чому ж, після всього цього, окінавське і японське карате вважається одним і тим самим бойовим мистецтвом?

У мене немає відповіді на це запитання. Мені здається, термін "карате" більш доречний до окінавського бойового мистецтва, а японські напрямки можна називати за їхнім "стильовим" ім'ям: Сьотокан, Кіокусін, Кюдо і т. д. Зрештою, є ж у Японії інші єдиноборства, з розвиненою ударною технікою - наприклад, Намбу-до, і Сьоріндзі-кемпо.

-------------------------------------
Підтримати ONAMI DOJO: МоноБанка

Disquus